Творчі люди Липової Долини

Легенда про Липову Долину

У червні 1709 року, коли відбулася Полтавська битва, після поразки в одному з боїв, розгніваний Карл XII призначив зустріч Петру I  в урочищі (тоді тут не було нічого окрім дерев і водоймищ), де зараз розташована Липова Долина. Довго чекав Карл XII на Петра I в условленому місці, але він так і не з’явився. Засліплений перемогою в бою, російський цар навіть не мріяв про зустріч із шведським правителем. Безуспішно прочекавши Петра I декілька годин промовив: «Это липовая долина лживая». З тих пір це урочище почали називати Липова Долина. І коли його заселили жителі, то селище зберегло свою назву  - Липова Долина. Ось так Карл XII випадково дав назву нашому селищу. Хоча він мав на увазі зовсім інше, коли промовляв ці слова. Розгніваний король шведів хотів підкреслити, що це та людина, де обманюють, підсувають липу. А вийшла прекрасна назва селища.
Але це не єдина легенда, яка існує про Липову Долину. Одні пов’язують цю назву з липами, яких дійсно багато росте у Липовій Долині. Інші говорять, що ця назва пішла від річки Липівка, яка протікає через Липову Долину.

Сучасна Липоводолинщина

Липоводолинський район розташований на південному-заході Сумської області. Площа його – 0,9 тис. км . На півдні район межує з Полтавською областю. В районі проживає 23 тис. населення. Наш край багатий на запаси нафти, природного газу, пісок-глину, сіль, буре вугілля. Поверхня Липоводолинщина – хвиляста рівнина. На полях вирощують злакові культури – пшеницю, ячмінь, жито, кукурудзу.
У нас є природно – заповідні об’єкти. В урочищі Пробіжка росте дуб, вік якого 400 років. Його висота 40 метрів, діаметр стовбура – 2 метри, крони 20 метрів. У селі Підставки є дуб, якому майже 300 років (висота 30 м., діаметр стовбурна 110 см., діаметр крони – 30 метрів). Історія пов’язує дуб – старожил з ім’ям Петра I. Гідрологічне природозаповідний об’єкт – криниця біля с. Антоненкове.
Її вода має прекрасні смакові якості. У с. Капустинці у сільському парку є зменшена копія ялтинського «Ластівничого гнізда». Вона прикрашає куточок парку.
На Липоводолинщині в 1991 році створена районна бібліотечна система, яка налічує 24 сільських та  2 районні бібліотеки. У 1997 році центральній районній бібліотеці присвоєно ім’я  Л.М.Новиченка – відомого критика і літературознавця, уродженця с.Русанівка Липоводолинського району.
Велике значення для сучасної освіти і виховання школярів має школа мистецтв. Вона була заснована ще у 1966 році як музична школа, а з відкриттям у 1994 році хореографічного відділу, реорганізована у школу мистецтв.
У школі мистецтв учні здобувають початкову музичну освіту гри на різних інструментах, працює хореографічний відділ і відділ образотворчого мистецтва.
Центральна площа селища задаровує всіх приїжджих і місцевих своєю неповторною красою. На пагорбі височіє районний Будинок культури, який хоч і збудований у 1967 році нині є окрасою центру селища. Навпроти – приміщення Липоводолинської спеціалізованої школи I-III ступенів. Недалеко протікає мальовнича річка Хорол, на березі якої є невеликий парк. У ньому люблять проводити свята і дозвілля липово- долинці. Біля парку – меморіальний комплекс загиблим у роки Великої Вітчизняної війни. На стеллах викарбувані їхні імена. Тут завжди лежать живі квіти, як пам’ять і повага липоводолинців до тих, хто захищав нашу свободу.
На березі річки Хорол проводяться традиційні народні свята: свято Трійці, Івана Купала, Покровська толока – ярмарок. на невеликому острові збудована капличка і поставлено пам’ятний знак козацької слави.
Тут збираються липоводолинські козаки.
У центрі селища будується церква Київського патріахту. Скоро ця архітектурна споруда стане окрасою Липової Долини. Прикрашають Липову Долину квіти, які цвітуть на клумбах з ранньої весни до пізньої осені. А біля приміщення будинку зв’яку є ще й кулеподібні клени. Вони створюють окрасу центральної площі.
Золоті пшеничні поля, веселі білі хати серед садів, повиті маревом тополі край дороги, кущі калини, повні пташиного співу, гаї та діброви, зелені ярочки з невеликими струмками, ріки, які тихо несуть свої води серед ланів, - усе це наша Липоводолинщина, наш рідний край.

Поети Липоводолинщини

Наші сучасні письменники Липоводолинщини продовжують літературні традиції рідного краю. Помітне місце серед талановитих земляків займає Федір Чирва. Виваженість і мудрість його віршів давно, впродовж десятиліть відомі читачам. Йому болять давні дні Великої Вітчизняної, нелегка сирітська доля дитини. Тематика його поезій має соціально-громадянське спрямування і щирість автора не викликає сумніву.
Сніжної зими 1923 року народився Федір Чирва. У 1932 році мати записала до школи. Навчався в школі, хапав знання, як рибина повітря. У 1939-1941 рр. був уже дописувачем обласних газет. Після закінчення 9 класів почалася війна і Федора Івановича призвали на фронт. У 1943 році при визволені Києва був тяжко поранений . Лише через 12 років самотужки закінчив 10 класів, а в 1960 році – Сумський педінститут. Довгий час працював учителем.
На схилі літ, коли вийшов на пенсію, почав писати поезію і прозу.

Цікаві і головне смішні байки Тамари Пінчук.
Письменниця добре знає мову, кожне слово стоїть на своєму місці, багатою є лексика її сатиричних творів.
Вона народилася 1928 року в с. Московське Липоводолинського району. Після закінчення Сумського педінституту понад 20 років пропрацювала вчителем української мови та літератури у місцевій школі.
Улюблені жанри – гуморески і байки.

Поезія Мотрони Іванової Зворушить і кам’яну душу – настільки вона людяна, емоційна, народна.
Народилася поетеса 8 вересня 1949 року в селі Семенівка на Липоводолинщині. Після закінчення школи працювала в рідному селі. Пише поезію, яка диктується не розумом, а серцем і почуттями.

Володимир Стеценко – поет, якого можна назвати професійним. Блискуче володіння словом, глибока філософська думка, наближеність до реального життя, пісенність – далеко не всі перераховані чесноти творчості В.Стеценка.
Народився 3 квітня 1954 року на Роменщині.
З 1975 року вчителював у Недригайлівському районі, а з 1980 року живе і працює на Липоводолинщині. Співпрацював із композитором із Недригайлова А.Бідахом. Разом написали понад 20 пісень.

Неменше захоплення викликає поезія Катерини Сенченко. Образність, емоційність, чуйність, краса її слова здавна відомі липоводолинським читачам.
Народилася 15 червня 1967 року на Миколаївщині. Закінчила Миколаївський педінститут. Нині працює заступником директора по навчальній роботі в Берестівській ЗОШ I-III ступенів.

Є письменники, наші земляки, яких уже немає серед нас: Федір Швіндін , Володимир Данько. Та вони лишили після себе своє духовне світло, що не тьмяніє із часом.

Художники Липоводолинщини

Митрофан Харитонович Онацький (1875-1937) – людина широкого таланту. Він – відомий художник, поет, мистецтвознавець, археолог і засновник Сумського історико - художнього музею. Він нам дорогий ще тим, що наш земляк.
Наробився Н.Х.Онацький 9 січня 1875 року на хуторі Хоменків Гадяцького повіту на Полтавщині, тепер це село Липоводолинського району. Вчився у Гадячі, лише у 1899 році їде до Москви де вступає в Строгановське училище технічного малюнка.
У 1905 році Онацький приїздить до Петербурга, де студіює у Рєпіна при Академії мистецтв.
Із 1913 року Онацький працює в Сумах, викладає малювання в реальному училищі веде курси малювання і креслення в кадетському корпусі.
У 1920 році з ініціативи Н.Х.Онацького створено Сумський історико-художній музей. За своє життя художник створив багато картин, зокрема «Наталі», «Пряла». Особливо захоплюючими є картини-пейзажі. Серед них «Соняшник» (1915), «Бузок», «Мальви» (1916). Протягом усього творчого життя Н.Х.Онацький писав автопортрети.
Н.Х.Онацький відомий ще як і поет. Перший його вірш «Пошук» з’явився у 1906 році. Потім вийшли вірші «Терновий вінок», «Українська муза».
З 1920-1930 – Н.Х.Онацький – незмінний директор Сумського історико-художнього музею.
У 1934-1935-1937 – тричі арештують. Звинувачують у націоналізмі.
У 1937 році – розстріляли без суду.

В багатьох оселях сіл Липоводолинщини кімнати мешканців прикрашають майстерно виконані мальовничі сільські пейзажі, натюрморти, репродукції картин відомих художників. Та напевне, не всі жителі Липоводолинщини знають, що ці прекрасні картини намалював художник, що не мав обох рук. Це Василь Андрійович Мельник , який в роки Великої Вітчизняної війни втратив до ліктів обидві руки, майже втратив слух і частково зір.
В.А.Мельник народився 7 квітня 1910 року в с. Беєве. До війни він був умілим столяром, майстром на всі руки, здатним до будь якого діла. Грав на всіх музичних інструментах. Якось сам зробив скрипку, навчився на ній грати. Під час війни В.А.Мельник взявся за міношукач. Знешкодив велику кількість мін. Але одна – пошкодила тяжко і його. Він втратив руки, але не втратив сили духу. Попросив хірургів зробити спеціальну операцію, щоб міг тримати різні предмети. І вже тоді говорив лікарям: «Я буду малювати». З особливою любов’ю малював автопортрети, портрети дружини, діточок. Намалював аж 2 тисячі картин… Їх можна розділити на кілька груп: пейзажі, натюрморти, сільське весілля. Його роботи експонувалися на виставках. Вони є в музеях Ромен і Сум. У загальноосвітній школі села Московське є персональна картинна галерея Василя Андрійовича. Тут проводяться різні загальноосвітні заходи, уроки. Помер В.А.Мельник 15 червня 1981 року.

Анатолій Васильович Кулинич народився у 1949 у селі Беєве, але доля так склалася, що потім сім’я переїхала у село Велику Луку. Потім переїхали до Севастополя там ходив у школу, а в16 років вступив до Кримського художнього училища. З 1968 року перевівся до Московського художнього училища, яке закінчив у 1970 році. З 1972 року працює художником у м. Москві. Чому став художником? Мама дуже чудово вишивала. Часто дивився на вишивку, а уявляв малюнок на папері. Спочатку вчила малювати мама: показувала, розповідала про техніку малювання так, як сама це розуміла. Потім і сам почав робити перші спроби малювати. Поступово малюнки ставала схожими на бачене, на дійсність.
Анатолій Васильович за фахом – живописець. Працює у різних жанрах. Багато працює над пейзажами, графікою, автолітографією, мозаїкою, книжковою графікою. А зовсім недавно ще й став писати прозу – оповідання, роздуми, замальовки на різні теми. Друкується в періодичних виданнях, зокрема в журналі «Юність».
У Москві художник організував художню галерею «Дім Кулинича», де широко представлені не тільки його,  а й картини інших художників.
У художника багато планів і творчих задумів. В наступний приїзд на Липоводолинщину він пообіцяв допомогти у внутрішньому оформленні храму, що будується у Липовій Долині.